Днями довелося побувати у селі Потіївка Радомишльського району.
Колишній райцентр нині завдяки децентралізації частково повернув собі минулий статус, ставши адміністративним центром об’єднаної територіальної громади у яку входять 24 села. На території громад мешкають майже 4 000 тисячі громадян.
У центральній частині села, як водиться, скупчені усі соціально культурні заклади та об’єкти.
Нас зацікавила вивіска з написом «Охотник» на одній з будівель. Як виявилося – це тутешній бар.
Гарно оформлений деревом інтр’єр стін декількох залів, дерев’яні столи, лави. На стінах – голова дикого кабана, десятки різноманітних оленячих рогів, чучел птахів, тощо. Словом мисливський притулок.
Не знаю, як з точки санітарії у закладі громадського харчування, але картина вражаюча.
Запитуємо:
-А чи можна посмакувати у Вас смаженою печінкою з дикого вепра?
- Ні, немає! Відповідає нам чемна продавчиня.
- У такому разі замовимо смаженої свіжини з кабанчика.
- Теж немає.
Розмова відбувається біля стійки буфету, де всі полички заставлені горілкою, коньяком, винами.
- То у такому випадку, якщо ми візьмемо у Вас по грамів сто горілки нам доведеться закушувати ковбасою?
- Ковбаси теж немає.
- Тоді, що Ви нам запропонуєте?
- Ідіть у найближчий магазин і візьміть на закуску собі все, що забажаєте.
Шилом патоки вхопивши - виходимо. Що ж, треба до всього звикати. Це вам не колишня радянська їдальня, чи кафе у системі громадського харчування, де можна було взяти книгу скарг і пропозицій і «покачати» права. Тут приватна власність, а відповідно і порядки приватні.
РАДОМИШЛЬЩИНА: ТОРГІВЛЯ ПО - ПОТІЇВСЬКИ
Шрифти
- Smaller Small Medium Big Bigger
- Default Helvetica Segoe Georgia Times
- Режим читання