Шрифти

Днями довелося побувати у селі Потіївка Радомишльського району.

Колишній райцентр нині завдяки децентралізації частково повернув собі минулий статус, ставши адміністративним центром об’єднаної територіальної громади у яку входять 24 села. На території громад мешкають майже 4 000 тисячі громадян.

У центральній частині села, як водиться, скупчені усі соціально культурні  заклади та об’єкти.

Нас зацікавила вивіска з написом «Охотник» на одній з будівель. Як виявилося – це тутешній бар.

Гарно оформлений деревом інтр’єр стін декількох залів, дерев’яні столи, лави. На стінах – голова дикого кабана, десятки різноманітних оленячих рогів, чучел птахів, тощо. Словом мисливський притулок.

Не знаю, як з точки санітарії у закладі громадського харчування, але картина вражаюча.

Запитуємо:

-А чи можна посмакувати у Вас смаженою печінкою з дикого вепра?

- Ні, немає! Відповідає нам чемна продавчиня.

- У такому разі  замовимо смаженої свіжини з кабанчика.

- Теж немає.

Розмова відбувається біля стійки буфету, де всі полички заставлені горілкою, коньяком, винами.

- То у такому випадку, якщо ми візьмемо у Вас по грамів сто горілки нам доведеться закушувати ковбасою?

- Ковбаси теж немає.

- Тоді, що Ви нам запропонуєте?

- Ідіть у найближчий магазин і візьміть на закуску собі все, що забажаєте.

Шилом патоки вхопивши - виходимо. Що ж, треба до всього звикати. Це вам не колишня радянська їдальня, чи кафе у системі громадського харчування, де можна було взяти книгу скарг і пропозицій і «покачати» права. Тут приватна власність, а відповідно і порядки приватні.

Популярні новини міста