Середа, грудня 13, 2017
   
Text Size

Новини міста Радомишль

РАДОМИШЛЬЩИНА, ЛИСТОПАД 1943-го. " ДОВГИЙ ЧАС ІСТОРИКИ СОРОМ’ЯЗЛИВО ЗАМОВЧУВАЛИ ПРАВДУ" – КАЖЕ НАШ ЗЕМЛЯК, ЖУРНАЛІСТ ВОЛОДИМИР ШУНЕВИЧ

Володимир ШУНЕВИЧ - журналіст газети

“Факти і коментарі”, лауреат премії “Золоте перо”

Втрата

БЕРЕГИНЯ ПАМ’ЯТІ НАШОЇ

Після тяжкої хвороби померла Тамара Єфремівна Рульова – вчителька-пенсіонерка з села Велика Рача Радомишльського району. З 60-х років минулого століття вона була відома читачам районної газети «Зоря Полісся» та обласних видань як активний пошуковець, автор цікавих статей про історію нашого краю періоду Великої Вітчизняної війни, зокрема такої трагічної і героїчної його сторінки, як тривалі важкі бої за визволення Житомирщини від гітлерівців.

Битва, яку можна порівняти з Курською

Довгий час історики сором’язливо замовчували правду про ту битву, яку за масштабами задіяних у ній радянських і німецьких військ, страшних втрат з обох боків можна порівняти з Курською. Лише окремі письменники і полководці не боялися писати відверту правду. Чого варті лише дві фрази учасника тих подій Юрія Бондарєва -- людини мужньої в ті дні офіцера протитанкової артилерії – у його романах: «Коли ми драпали під Житомиром…» і «Німецькі танки перетворили нашу батарею в місиво…»

Мій батько згадував, що після війни всі поля біля Потіївки і навколишніх сіл були всіяні розбитими німецькими і радянськими танками. З баків, що уціліли, люди зціджували солярку і бензин, бо в ті часи було сутужно з гасом.

В листопаді 1943 року, незабаром після визволення Києва і Житомира, користуючись негодою і туманами, розлючений Гітлер зумів тихцем зібрати у районі Бердичева потужний броньований кулак із з’єднань, які прибули сюди навіть з північної Африки. Танки із дивізій СС «Вікінг», «Адольф Гітлер», «Мертва голова» несподівано вдарили так, що радянські війська були змушені залишити Житомир, Коростень і з боями відступили до Радомишля -- Ставища, де 40 днів тримали оборону. Знову виникла загроза втрати столиці України.

Як розповідав мені колишній охоронець командуючого Першим Українським фронтом генерала армії Миколи Ватутіна полковник у відставці Муса Гайсин, дізнавшись про це, Верховний Головнокомандуючий Йосип Сталін так перелякався і розлютився, що порвав уже підписані укази про присвоєння за визволення Києва Ватутіну звань Героя Радянського Союзу і маршала Радянського Союзу, наказав терміново вилетіти під Київ, вжити заходів, у разі потреби прийняти командування фронтом генерала Костянтина Рокосовського. Ватутіну ж після здачі Житомира і Радомишля було соромно повертатися зі штабом фронту до Києва, і він отаборився на якийсь час у Бучі, потім у Ніжиловичах Макарівського району. Рокосовський прилетів, вивчив стан справ і доповів вождю, що Ватутін робить усе правильно. Однак звання Героя Ватутін одержав аж через двадцять років, посмертно.

А ситуація, що склалася у нашому краї в ці дні 74 роки тому, була справді критичною. Залишивши Житомир та інші міста, знекровлені ще боями за лівобережну Україну і при форсуванні Дніпра, радянські війська на початку закріпилися було на рубежі Овруч – Чоповичі – Потіївка – Заньки – Раковичі – Ставище. Під Раковичами і Ставищем наші воїни змогли зупинити гітлерівську танкову армаду. Згадаймо подвиги героїв Рубежа мужності: на підступах до станції Чоповичі кілька раз горів танк Т-34 лейтенанта Володимира Вайсера. Командир вискакував з башти і гасив полум»я бушлатом. Потім повертався до перископа і продовжував бій, доки новий ворожий снаряд, який влучив у нерухому тридцятьчетвірку, не обірвав його життя. Під Заньками, на малинську напрямі, радянська оборона була така ріденька, що один екіпаж Т-34 молодшого лейтенанта Василя Єрмолаєва був змушений прийняти бій з сімома ворожими броньованими потворами. Завдяки майстерності механіка-водія Андрія Тимофєєва Єрмолаєв протягом ночі і ранку зумів підбити шість із них підбити – чотири середніх танки і два важких «тигри». Третьому «тигрові» вдалося підпалити тридцятьчетвірку. А у наших бронебійні снаряди скінчилися! І тоді Ємолаєв і Тимофєєв зупинили ворога вогненним тараном.

Під Раковичами з боку Радомишля ворожі танки рвалися до траси Житомир – Київ. Радянські артилеристи вели по них вогонь і теж гинули. В один з таких моментів на місце навідника став офіцер штабу старший лейтенант Іван Туркенич – колишній командир Краснодонської підпільної комсомольської організації «Молода гвардія». Сам заряджав, сам наводив і стріляв. І три ворожих танки спалахнули. Решта ворогів продовжувати наступ не наважилися.

В полі під Ходорами страшний бій артилеристів з ворогом дав одразу п»ять Героїв Радянського Союзу. Наші гармаші знищили тут 18 німецьких танків. І лишилися живими. Подібних випадків непохитності і героїзму було безліч.

В розірваному снарядом сошнику пташки навесні в’ють гнізда

Оговтавшись від втрат, ворог вирішив прориватися на Малин – Іршу через Велику Рачу – Межирічку. Тут у нашій обороні теж була діра, військ не вистачало. Тоді командуючий 60-ю армією генерал Іван Черняховський терміново, протягом ночі, перекинув сюди два винищувально-протитанкових артилерійських полки з-під Фастова. Вранці до наших воїнів, які встановили гармати у полі одразу за городами жителів Великої Рачі, прийшов старий чоловік, учасник ще японської і першої світової: «Синочки, гітлери стрілятимуть по вас, а влучатимуть і попалять наші хати. Зима ж на носі…»

Артилеристи послухали діда і перекотили гармати далеко вперед, в чисте поле. На тому полі майже всі вони й лишилися. Однак ворога далі не пустили. Про цей подвиг у полях під Великою Рачею і Межирічкою нагадують дві великі братські могили. А між двома людськими городами із землі стирчить іржава сталева труба з розірваним кінцем, на якому, немов у квітці, щовесни в»ють гніздо пташки. Це – частина перебитого снарядом сошника від гармати. Його закопали місцеві жителі, щоб позначити межу. У наші дні сошник намагалися вкрасти металісти, однак не змогли витягти, бо він закопаний у землю широкою сталевою лапою. Нині злодії від політики намагаються викорінити і здати на брухт нашу історію.

Великорацько-межиріцьку сторінку великої битви мені відкрила кілька років тому саме Тамара Рульова, яка народилася і прожила все життя у цій місцевості, де працювала у школах старшою піонервожатою, потім вчителькою.

Майже весь вільний час віддавала пошуковій роботі. Разом з своїми учнями Тамара Єфремівна організувала в Межиріцькій школі музей бойової слави, шукала і знаходила останки наших непохованих бійців, останнім прихистком яких стали вирви від снарядів та окопи, шукала і знаходила їхніх родичів, однополчан, листувалася з ними. Люди з усіх куточків Радянського Союзу приїздили на рідні могили, плакали і дякували Тамарі Єфремівні та іншим сільчанам за те, що не дали їхнім близьким залишитися у безвісті.

На жаль, місцева влада, швидше всього через незнання, свого часу не подбала про гідне увічнення подвигу артилеристів. Номерів цих двох артполків немає на меморіальній плиті на честь частин, які визволяли Радомишльський район. Тамара Єфремівна ж стала автором ідеї встановлення краї дороги , де відбувся той бій, або в центрі села, чи навіть у Радомишлі пам’ятника-гармати.

Цей задум підтримав інший відомий у районі пошуковець – працівник районного народного краєзнавчого музею Володимир Науменко. Я дав йому телефон колишнього міністра оборони України генерала армії Володимира Шкідченка – нашого уславленого земляка-героя генерал-лейтенанта Петра Шкідченка – фронтовика, загиблого в Афганістані. Володимир Петрович допоміг радомишлянам придбати у військовиків у місті Шостка дві списані гармати. З Чернігівщини їх треба було везти через увесь Київ.

Тієї осені року у столиці вирував Майдан. На в’їзді-виїзді з міста чергували посилені наряди міліції і різної масті активісти, які могли здійняти ґвалт, ніби злочинна влада завозить у місто артилерію проти мирних протестувальників. І, хоч гармати везли критою брезентом великою автофурою, Науменкові і водієві довелося понервувати, доки минули всі блокпости.

Дізнавшись, що гармати вже у Радомишлі, Тамара Єфремівна була щаслива. «Оце, -- казала мені, -- побачила б їх на постаменті – і вмерла б. Ні про що не мрію…» Її життя склалося нелегко. Жила по суті, самотиною. В останні роки її мучили зламана нога з кісткою, що не зрослася, діабет. Майже вся жалюгідна пенсія йшла на ліки. Інколи їй допомагали грішми колишні учні, головний редактор «Эхо» Володимр Яцкевич, друзі. За пару тижнів до смерті, вже лежачи у лікарні, старенька просила допомогти придбати для неї хоча б з гуманітарки теплу зимову куртку. Слабка здоров’ям, але сильна духом, вона сподівалася, що подолає хворобу.

Заповіт старої вчительки

Тамара Рульова дуже переживала, коли із згаданими гарматами почалася бюрократична веремія. Начальник районного відділу культури Сергій Мазуркевич і голова районної ради ветеранів Валерій Жлуктенко намічали одну з гармат встановити у Радомишлі на меморіалі Слави. Другу – ближче до місця того бою. Хай би, казав Сергій Юзефович, дітки крутили коліщата і знали нашу історію.

Науменко вже було й бетонний фундамент на меморіалі залив. Та знайшовся чолов’яга з юридичною освітою, якого свого часу вигнали з органів міліції і посадили за те, що реєстрував крадені автомобілі. «Законник» заявив, що будівництво на меморіалі протиправне, навіть міліцію викликав. І тодішній мер міста Олександр Ткачук, загалом людина мудра, діловита і толерантна до нашої героїчної історії, цього разу, хай мене вибачить, м’яко кажучи, виявив слабкодухість. Відбувся фразою: давайте, мовляв, переживемо вибори.

На хвилі Майдану очільником району став добродій, для якого усе, що пов’язане зі словом «радянський», -- немов червона ганчірка для бугая. Єдине, що спромігся зробити для міста – зруйнував пам’ятник Леніну.

Наші ж гармати продовжували вкриватися пилом на задньому подвір»ї районного відділу культури, доки інший, нормальний, чиновник – сільський голова Раковичів Олександр Марчук, -- теж активний пошуковець, який щовесни ховає в центрі села знайдених на місцях боїв нових і нових загиблих героїв Рубежа мужності, не забрав гармати до себе і встановив їх біля створеного ним сільського музею. «Оце справжній мужик, справжній офіцер!» – казала про Марчука стара вчителька Рульова, маючи на увазі те, що він колись служив у міліції. Однак збиткувалася, що її мрія побачити гармати на належному їм місці так і не збулася.

Дуже хочеться сподіватися, що новий мер – голова Радомишльської територіальної громади Володимир Тетерський – теж людина високих ділових якостей, теж офіцер, колишній бойовий льотчик-винищувач і шанувальник героїчної історії народу, вчинить по-офіцерському, грюкне кулаком по столу, виконає заповіт-мрію померлої вчительки і поверне одну з гармат на належне їй місце на меморіалі Слави в райцентрі. Це потрібно не мертвим.

Громадськість району, педагоги й односельці Тамари Єфремівни Рульової вдячні настоятелю Великорацької церкви отцю Андрію Співаку і голові сільради Михайлу Гаврутенку за те, що взяли на себе усі клопоти з поховання самотньої жінки, справжньої патріотки. Світла їй пам’ять.

Радомишльський район

Фото автора:

Сусід Тамари Єфремівни: « В цьому перебитому снарядом сошнику від гармати щовесни пташки в’ють гнізда…» Осінь 2013 року

- Тамара Рульова розшукала родичів багатьох воїнів, похованих на полях під Великою Рачею і Межирічкою

 

У РАДОМИШІ ВІДБУДЕТЬСЯ ПЕРША СЕСІЯ НОВОУТВОРЕНОЇ ОТГ

Радомишльська міська виборча комісія своїм рішенням від 24 листопада 2017 року зареєструвала новообраних депутатів Радомишльської міської ради та Радомишльського міського голову Володимира Тетерського.

Комісія постановила скликати першу сесію новобраної Радомишльської міської ради Радомишльської об’єднаної територіальної громади 30 листопада 2017 року о 10.00 годині.

   

У НАШИХ СУСІДІВ – МАЛИНЧАН. ПОВЕРНЕННЯ. ЗЛОЧИНУ НЕ БУЛО

У Радомишлі Володимир Литвиненко обіймав посаду начальника районних електромереж. Але правоохоронці за заявою місцевого підприємця звинуватили посадовця в отриманні хабара. Його звільнили з посади, згодом виправдали. Невдовзі він обійняв посаду голови Малинської державної адміністрації.

Що з того вийшло розповідає МАЛИН_ІНФО:

"13 листопада 2017 року апеляційний суд Житомирської області частково задовольнив апеляційні скарги обвинувачених Савченка та Литвиненка та призначив новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Нагадаємо, що 17 серпня 2016 року в Малинському районному суді відбулося засідання у справі по обвинуваченню Миколи Савченка та Володимира Литвиненка в скоєнні злочину передбаченого частиною другою статті 190 КК України (шахрайство вчинене за попередньою змовою групою осіб) та ухвалено вирок відповідно до якого обвинувачені отримали по 2 роки 6 місяців реального позбавлення волі.

Як і передбачалося, обвинувачені звернулися в суд з апеляційною скаргою, де справа "провисіла" один рік і три місяці.

За цей час обвинувачені навіть отримали нагоду амністуватися.

Яке ж порушення в рішенні Малинського районного суду апеляційний суд вважає істотним?

Зі змісту вироку видно, що визнаючи винуватими ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у вчиненні злочину, суд у мотивувальній частині вироку не зазначив формулювання обвинувачення, яке визнано саме судом доведеним, а вказав формулювання обвинувачення, яке визнано доведеним органом обвинуваченням, а вказане формулювання допускається лише у разі виправдання особи у вчиненні злочину.

Очевидним у цьому тексті є лише одне — простим розумом не осягнути, але саме це стало підставою для скасування вироку

Вирок Малинського районного суду Житомирської області від 17 серпня 2016 року, щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_4 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судове рішення за посиланням www.reyestr.court.gov.ua/Review/70321487" -повідомляє малин-інфо

   

У Радомишлі на день приспустять державні прапори і обмежать розважальні заходи

У День пам’яті жертв голодоморів 25 листопада у Житомирській області будуть приспущені державні прапори, а розважальні заходи – обмежені, повідомила прес-служба Житомирської обласної державної адміністрації.

«У суботу, 25 листопада, о 16.00 год. оголошується загальноукраїнська хвилина мовчання та акція «Засвіти свічку» на вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу – Голодомору 1932-1933 рр., голодоморів 1921-1922, 1946-1947 рр.

Закликаємо усіх жителів Житомирщини із настанням темряви запалити і поставити свічку на підвіконня так, щоб її було видно з двору – на знак скорботи і пам’яті про мільйони загублених життів наших співвітчизників. У день жалоби по місту та області будуть приспущені державні прапори, а розважальні заходи обмежені», - пише прес-служба.

   

У РАДОМИШЛІ РОБОЧА ГРУПА, ПОПРИ ДЕЯКІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ РОЗБІЖНОСТІ, ГОТУЄ ДОКУМЕНТИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРШОЇ СЕСІЇ ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

22 листопада провела друге засідання робоча група з числа новообраних депутатів до Радомишльської міської ради 29 жовтня 2017 року, яка готує пакет документів для проведення першої сесії новоутвореної ОТГ.

Засідання почалося дещо сумбурно Частина депутатів - учасників робочої групи вважає, що їх лишили законного права участі у робочій групі. І, як виявилося, їх твердження має підґрунтя. Адже попри відсутність нормативних документів з цього питання існує ряд серйозних рекомендаційних розробок. Наприклад, Асоціації міст України, Інституту Громадянського Суспільства. Саме вони передбачують широке колективне коло учасників робочої групи по підготовці проведення першої сесії ОТГ. Згідно цих рекомендацій робочу групу мали б обрати на загальних зборах усіх новообраних депутатів, кандидатів на посади сільських старост, представників політичних сил, які взяли участь у місцевих виборах 29 жовтня цього року.

Утім ініціатори скликання першого засідання робочої групи чомусь зупинили свій вибір лише на депутатах, що були включені у партійні списки під першими номерами та після проходження політсилою 5% бар’єру автоматично стали депутатами міськради.

Багато депутатів вважають, що такий спосіб отримання депутатського мандату, незважаючи на його законність, досить сумнівний і є рудиментом застарілої виборчої системи. Адже саме таким чином партії проштовхують потрібних людей у депутати без виборчої боротьби, без голосів виборців. Саме з них на першому засіданні була створена робоча група. Чи не тому майже половина з них проігнорувала явку на учорашнє, друге засідання групи.

Представники окремих політсил не погодилися з таким ноу-хау, яке порушувало їх депутатські права. Наприклад депутати від «Свободи» прийшли на засідання у повному складі.

Проте після дискусійної розминки комісія таки приступила до розгляду підготовленого пакету документів для проведення першої сесії ОТГ. Наступне засідання домовилися провести 28 листопада.

 

   

Сторінка 4 з 476

Погода

Погода в Радомишлі » Україна

Підписатись

Введіть ваш email:

Авторизація

Реклама

© 2010-2015 "radomyshl.info"


Передрук матеріалів тільки з письмового дозволу адміністрації сайту на http://radomyshl.info/

Правила | Про нас | Реклама на сайті

Ви не маєте права копіювати, відтворювати, перевидавати, завантажувати, публікувати, транслювати, передавати, надавати в суспільне користування або іншим чином використоувати зміст сайту radomyshl.info. Використання змісту сайту radomyshl.info можливе лише попередньої письмової згоди з radomyshl.info.

Керівник проекту : Олексанр Сергійович
Головний редактор : Віктор Генадійович
E-mail сайту : radomyshl-city@ukr.net
Webmaster : admin@radomyshl.info

Слідкуйте за нами :