Інструменти
Шрифти

Упродовж останніх 5-7 років про Радомишль дізналося багато людей далеко поза його межами. Нині про всесвітньовідомий музей домашньої ікони «Замок-музей «Радомисль», завдяки його засновниці Ользі Богомолець, знає чи не вся Європа. Слава розноситься швидко. Сюди - до нашого міста, ще донедавно маловідомого, щодня торують стежки громадяни з багатьох колишніх братніх республік, а тепер ближнього зарубіжжя, з низки європейських країн по прокладених гідними фірмами туристичних маршрутах. Бо їм є на що подивитися, а нам - чим пишатися. Ми вже звикли до прекрасного, доброго.

Проте іноді нам показують в інший - протилежний від головного фасаду бік.

Володимир Яцкевич, уродженець Радомишльщини, заслужений журналіст України, головний редактор житомирської облгазети "Эхо" ("Відлуння") упродовж декількох років своїми публікаціями намагається привернути увагу влади, громадськості на стан справ у Радомишльському психоневрологічному інтернаті. Проте жодного разу, жоден з трьох попередніх очільників районної державної адміністрації, які змінювали один одного так і не спромоглися публічно, чи у ЗМІ ні спростувати, ні пітвердити наведені журналістом факти.

Чи не тому В.Яцкевич знову публікує в свіжому номері свого видання статтю: дивись передрук публікації ТУТ.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

14.03.2018 10:39

«ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ П. О. ПОРОШЕНКУ, ГЕНЕРАЛЬНОМУ ПРОКУРОРУ УКРАЇНИ Ю. В. ЛУЦЕНКУ, ГОЛОВІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ С. А. ТОМІЛЕНКУ, УПОВНОВАЖЕНІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПРАВ ЛЮДИНИ В. В. ЛУТКОВСЬКІЙ ПРО ТЕ, ЯК НА СЕСІЇ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛРАДИ ЗАТВЕРДЖУВАЛИ ДИРЕКТОРА РАДОМИШЛЬСЬКОГО ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНОГО ІНТЕРНАТУ

Шановні панове! Звертаюся до вас як до останньої в Україні інстанції, аби не виносити дане питання на розгляд міжнародних правозахисних інстанцій, послів провідних світових держав і т.д. і т.п.

А звертаюся до вас з приводу безпрецедентного, ганебного випадку, котрий стався у нас на Житомирщині зокрема щодо обрання керівництва Радомишльського психоневрологічного інтернату.

Справа в тому, що виконуюча обов'язки цієї установи Світлана Охотенко, колишній майор міліції (при Януковичу), свого часу абсолютно незаконно забрала з вищевказаного інтернату круглу сироту, на той час повністю дієздатну підопічну Ірину Бойчук і силоміць доставила її в хату своїх батьків у село, аби вона, як прислуга, доглядала їх, виносила з-під них, лежачих, відходи життєдіяльності, поралася на городі і по господарству.

Забрала абсолютно незаконно, бо ст. 25, розділ 3-й Закону "Про психіатричну допомогу" стверджує: "Забороняється залучення осіб, яким надається психіатрична допомога, до примусової праці". Забрала по суті >аж майже на 10 років, тоді як, приголомшена смертю обох своїх батьків, ця дівчина мала б цілодобово перебувати під ретельним наглядом медиків саме в інтернаті, де її повинні були виводити зі страшенного нервового стресу.Згодом майор міліції С. Охотенко, гадаю, не задарма, добилася, аби Ірину Бойчук було перекомісовано з повністю дієздатної, якою вона потрапила до інтернату, на недієздатну (психічнохвору), і через суд оформила над нею опікунство. Оформила не для того, аби постійно піклуватися про її здоров'я, оздоровлювати в профілюючих санаторіях, а для того, аби мати в її особі справжню рабиню. При цьому добре знаючи, що вона кругла сирота і її ніхто не захистить. Який цинізм, чи не правда?

Коли ж Ірина почала противитися цьому, її, як скаже згодом і вона сама, силоміць поголили і помістили в спеціальну жахливу металеву клітку-кошару в інтернаті, куди запроторювали непокірних. Мовляв, в науку іншим.Перебуваючи не в інтернаті, а силоміць утримувана в обійсті батьків міліцейського майора п. Охотенко, І. Бойчук зустрічалася там потайки з сусідським хлопцем Олегом Войналовичем з порядної сім'ї. Покохали одне одного. Згодом вона завагітніла. Батьки Олега уклінно вмовляли С. Охотенко оформити над Іриною їхнє опікунство і віддати її заміж за їхнього сина. Що ж зробила міліцейський майор? Силоміць змусила нещасну підневільну круглу сироту, за котру, повторюю, нікому було заступитися, зробити аборт і залишила її по суті рабинею й надалі в хаті своїх батьків. Хіба це не злочин? І при цьому на засіданні постійної профільної комісії облради С. Охотенко виправдовувалася тим, що, мовляв, сім'я Войналовичів неблагонадійна, а їхній син Олег теж психічнохворий. Тож як, мовляв, вони могли доглядати оту дитину? Це справжня брехня! Навіщо ж так обпаплюжувати це прекрасне сімейство? Адже Олег Войналович ніколи не був психічнохворим. Легко перевірити, чи справді він перебуває на обліку.

Та хіба в колишнього мента С. Охотенко є совість? Знаємо, як при тій злочинній владі знущалися над людьми оті колишні міліціянти.

С.Охотенко - не виняток. В цьому ми з вами ще переконаємося. Читаємо далі. Врешті, ще будучи в неволі, І. Бойчук, не витримавши такої наруги над собою, таки звернулася письмово до мене, як до помічника народного депутата і шеф-редактора найтиражнішої на Житомирщині облгазети "Эхо", з проханням допомогти їй вирватися з цього пекла.Цитую дослівно звернення І. Бойчук за її власним підписом.

"Заява. Я, Бойчук Ірина Павлівна, 1981 р.н., звертаюся до Вас про зняття з мене статусу недієздатної людини, який визнала житомирська медична комісія в 2011 році, і опікуном у мене стала на той час працівник міліції Охотенко С. В. Я дуже не хотіла, щоб опікуном була Світлана Охотенко, а хотіла, щоб опікуном у мене була Галина Миколаївна Войналович, тому що вона відносилася до мене, як до рідної дитини. Але Охотенки перемогли в суді, і я стала підневільна у Світлани Володимирівни.

Вона забрала мене до батьківської хати, де я не тільки працювала в городі, а й в хаті доглядала за паралізованим її батьком Охотенком Володимиром. Спочатку на ніч мене саму на автобусі відправляли до інтернату, а після оформлення опікунства я вже проживала в сім'ї Охотенків у літній кухні. Пізніше, коли злягла після хвороби мати Світлани Володимирівни, то я доглядала за ними обома, хоч як важко не було. Коли я пожалілася, що важко, то директор інтернату розпорядилася, щоб мене поголили і закрили в металевій клітці-кошарі ще й за те, що я зустрічалася з Олегом і ми хотіли одружитися. Коли я дізналася, що в мене буде дитина, я дуже хотіла перейти жити у сім'ю Войналовичів, які хотіли мене забрати до себе невісткою. Але Охотенко С. В. примусила мене піти в лікарню і зробити аборт. Я плакала, просилася, але мене ніхто не хотів слухати. Потім я почула в кабінеті, що була б дівчинка. Я плакала і зненавиділа Світлану Володимирівну, що вона вбила мою ненароджену дитину. Я дуже прошу Вас, щоб допомогли звільнитися від цього опікунства. Я не хочу мати такого опікуна, допоможіть мені стати дієздатною, якою я була до тридцяти років. Допоможіть мені вийти з інтернату і стати для мого хлопця Олега дружиною.

До речі, незаконне використання праці круглої сироти, недієздатної підопічної інтернату І. Бойчук С. Охотенко пояснила тим, що вона, мовляв, згідно з законом має право забирати її додому щороку на 2 місяці і що вона не забирала її на багато років. Знову ж таки це брехня. У розпорядженні слідчого є імена свідків, котрі підтвердять слова І. Бойчук. Та й сама вона на відео це спростовує. І стаття вищевказаного закону про психіатрію це спростовує. Бо й на 2 місяці не можна залучати до примусової праці психічнохворих осіб.

Ну а що стосується Ірини, то, забігаючи наперед, скажу, що після візиту нашого журналіста її таки вдалося повернути до інтернату. Повернути повернули, але після її ретельної психобробки і всіляких залякувань бути знову поголеною і поміщеною в ту саму злощасну клітку вона вже стала говорити навіть на відео про те, як, мовляв, їй було добре у хаті батьків Охотенко і якою вже стала доброю Світлана Володимирівна. А що їй залишалося робити, коли немає батьків, які б захистили її, щоб вона знову не була зганьбленою! Скажіть, будь ласка, панове, як мав вчинити в даному випадку я, як помічник народного депутата, заслужений журналіст України і редактор найтиражнішої на Житомирщині облгазети "Эхо" з більш ніж 50-річним стажем в журналістиці? Вчинив, як совість веліла. Вирішив провести не заборонене законом власне журналістське розслідування. І офіційно відрядив туди, де перебувала І. Бойчук, нашого досвідченого журналіста Світлану Міхальову. З нею поїхала (але вже від іншого видання - "КП в Україні") інша журналістка, яка до нашої редакції не має жодного відношення.

Що було з'ясовано на місці? Те, що І. Бойчук таки перебувала не в інтернаті, а в хаті батьків С. Охотенко. І вкалує там, як вкалувала й досі. Наша журналістка, навіть не заходячи на подвір'я (бо це заборонено законом), що підтверджено свідками, по телефону запросила Ірину вийти на вулицю і розповісти про все, що сталося з нею. І. Бойчук повністю підтвердила написане мені в редакцію. Цей відеосюжет можна переглянути за посиланням: https://fex.net/load/094755446656/348832810. А далі... Почалося щось неймовірне. Сусідка Охотенко, котру остання найняла, щоб та наглядала за бідною сиротою-рабинею, аби вона не виходила за межі подвір'я, зателефонувала вже не майору міліції, а на даний час в.о. директора психоневрологічного інтернату С. Охотенко і повідомила, що до хати її батьків прибули журналісти. Миттєво сюди примчала й сама п. Охотенко. А за нею і її чоловік. Недовго думаючи, вона вдарила нашу журналістку в обличчя (свідок це підтверджує). Та по-міліцейському так жорстоко, що під оком в С. Міхальової згодом з'явився великий червоно-синій синець. Чи не правда, згодився 10-річний досвід служби в міліції С. Охотенко? Розповідь про цей інцидент з фото С. Міхальової з отим синцем було опубліковано в 2017 році у всеукраїнській газеті "Факти". Після цього скандал набув величезного розголосу.За заявою нашого журналіста С. Міхальової слідчим радомишльської поліції було розпочато досудове розслідування за відповідною статтею КК України "Перешкоджання професійній журналістській діяльності". Чим воно закінчилося? По суті пшиком. Слідчий чомусь не побачив у цьому ганебному факті порушення закону і виніс постанову про закриття справи за відсутністю складу злочину. Такого нахабства, дикунства, такої несправедливості з боку слідчого з Радомишля ми не очікували. А тому звернулися з відповідною заявою до облпрокуратури. Ось тут і виникають резонні запитання: а чому справу про перешкоджання професійній журналістській діяльності нашого кореспондента було порушено слідчим з радомишльської поліції по факту, а не з пред'явленням підозри саме С. Охотенко? Адже доказів її вини є більше, ніж досить! Саме ж вона, як офіційна особа, не давала нашому кореспонденту виконувати свій журналістський обов'язок. І чому слідчий разом з процесуальним прокурором так швиденько закрили дану справу за відсутністю складу злочину? Закрили незаконно, бо згодом за постановою першого заступника прокурора області рішення про закриття цієї справи було скасовано і справу направлено на повторний розгляд. А ларчик тут відкривається дуже просто. Про яку об'єктивність розгляду даної справи може йти мова, коли тамтешнім слідством керує - хто б ви думали? Рідний син затятого захисника п. Охотенко, колишнього очільника радомишльських міліціянтів (під орудою котрого служила і Охотенко) п. Тетерського. До речі, ще й кума С. Охотенко. Чи не є це конфліктом інтересів і чи саме в Радомишлі має дорозглядатися надалі дана справа?

Та все ж, здавалося, розгляд справи продовжено, справедливість і закон мають восторжествувати і на цьому можна було б поставити крапку. Адже всі докази щодо перешкоджання С. Охотенко журналістській діяльності нашого кореспондента у справі є. Одначе виникла ще одна колізія. В окремих надто заповзятливих перед місцевою владою депутатів облради перед черговою сесією, де мала затверджуватися кандидатура С. Охотенко на посаду директора вищезгаданого інтернату, виникло контрзапитання: мовляв, дану справу порушено ж не конкретно проти С. Охотенко, а по факту? Розсмішив такий "залізобетонний" аргумент не лише нас, журналістів, а й досвідчених адвокатів. І навіть прокурорських працівників. Адже навіть студенти 1-го курсу юрфаку знають, що коли справа порушується навіть по факту, то після повного її розслідування, якщо факти підтвердяться, виноситься постанова підозрюваному про підозру. А зважаючи на те, що об'єктом перешкоджання професійній журналістській діяльності нашого кореспондента була, повторюю, одна-єдина офіційна особа, а саме в.о. директора Радомишльського психоневрологічного інтернату С. Охотенко, і що у справі є абсолютно всі докази її вини, то про що могла йти мова? Справу ж порушено за відповідною кримінальною статтею.І ось за таких умов головуючий на сесії облради, де мали затверджувати кандидатуру С. Охотенко на посаду директора даного інтернату, В. Ширма, добре знаючи про все це, бо йому ми заздалегідь надали відповідну інформацію і повідомили, що нині триває досудове розслідування, все ж таки 7.03 ц.р. виносить на розгляд депутатів питання про затвердження

С. Охотенко на дану посаду. Погодьтеся, повний нонсенс! Повторюю, йде досудове розслідування, ось-ось мають пред'явити С. Охотенко постанову про підозру, а голова облради В. Ширма виносить на розгляд депутатів ось таку абсурдну пропозицію...І ось в сесійній залі оголошується початок голосування. І - диво! Депутати не підтримали обрання С. Охотенко на дану посаду! Бачили б ви обличчя і головуючого, і тих, хто так уперто всупереч і закону, і здоровому глузду забажав будь що затвердити директором цю вельми сумнівну особу. Та ще й, повторюємо, до незавершеного досудового розслідування.Та голова облради В. Ширма після того, як минув шок, і після перемовин і переморгувань з місцевими можновладцями оголошує пропозицію щодо повторного голосування. Мовляв, як же так: усе ж було у вузькому колі заздалегідь домовлено, а тут такий ляпас? Суворий погляд можновладців з президії у залу, а в ній багато депутатів-бюджетників, котрі ой як залежні від влади і побоюються позбутися своїх теплих посад. І ось уже на сесійному табло засвітилися такі радісні і жадані для захисничків С. Охотенко цифри: таки обрана вона директором! Щоправда, не на п’ять років, як хотів один з головних ініціаторів обрання С. Охотенко на цей пост депутат-мільйонер, а ще й по суті неформальний господар Радомишльського району А. Павленко, а всього на два роки.

Одначе виникає резонне запитання: а що, як після завершення досудового розслідування вину С. Охотенко таки буде доведено і вона, не виключено, з директорського крісла перейде в інше, не зовсім комфортне для неї приміщення - з гратами на вікнах? Адже статті КК України про перешкоджання професійній діяльності журналістів та позбавлення волі недієздатної особи дуже суворі, передбачають навіть і позбавлення волі аж на декілька років! Звісно, ми ніколи і нізащо не зупинимося на цьому, бо, по-перше, повторюю, у справі є всі докази вини п. Охотенко; по-друге, справа ця вже набула після опублікування в тих же всеукраїнських "Фактах" і на всеукраїнських Інтернет-сайтах величезного резонансу.Не зупинимося ще й тому, що, зганьбивши, принизивши нашу кореспондентку, С. Охотенко в її особі по суті зганьбила і принизила весь колектив нашого видання. А отже, і десятки тисяч шанувальників "Эхо", котрі вірять нам, підтверджуючи своєю величезною передплатною підтримкою. Більшого зухвальства з боку тих же п. Ширми, Павленка, а також тих, хто так охоче "ліг" під місцеву владу, проголосувавши за таку сумнівну особу на директорську посаду в інтернаті, ми досі ще не бачили. Зухвальство ще й у тому, що, скільки не просив я, як помічник-консультант народного депутата, депутат облради обох минулих скликань і керівник Житомирської міської журналістської організації газети "Эхо" та шеф-редактор цього видання, надати мені під час обговорення даного питання слово, аби я від імені громадськості відкрив очі депутатам на таку сумнівну особу, як С. Охотенко, одначе голова облради В. Ширма чхати хотів на моє прохання. Слова не надав. А водночас по суті начхав і на мого нардепа, якого я представляв, і на наш ехівський колектив, і на десятки тисяч шанувальників видань "Эхо". А так хотілося розказати депутатам ще й про те, що нині нами проводиться ще одне журналістське розслідування з приводу розмов в Радомишлі про те, як тодішній майор міліції С. Охотенко під час революції гідності разом зі своїм шефом, тодішнім начальником радомишльських міліціянтів п. Тетерським, кажуть, організовували й супроводжували до Києва автобус з антимайданівцями, аби ті підтримували там того ж підозрюваного нині в держзраді Януковича. Ми обов'язково доведемо це журналістське розслідування до логічного завершення. І тоді і п. Ширма, і п. Павленко, і п. Тетерський, і всі ті, хто проголосував за п. Охотенко, можуть опинится ой в якому невтішному становищі. Кого підтримували? Кого затверджували? Антимайданівку?

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Яких же "грандіозних" результатів досягла та ж С. Охотенко, перебуваючи в якості в.о. директора Радомишльського психоневрологічного інтернату? По-перше, з неофіційних джерел стало відомо, що за якихось півроку її "геніального" керівництва інтернатом там померло більше людей, ніж за кілька років за попереднього керівництва (на наше ж прохання підтвердити чи спростувати таку сумну статистику керівництво департаменту праці і соцзахисту населення ОДА відбулося мовчанкою. - Авт.). По-друге, за час керівництва інтернатом С. Охотенко від банального, елементарного запалення легенів померла 36-річна молода жінка Г. Кучерява. Хто ж винен в її смерті? Звісно, С. Охотенко, бо, прийшовши в інтернат, вона звільнила усіх лікарів, залишивши там лише майже 80-річного психіатра. Звільнила, аби, мабуть, за рахунок збільшення фонду зарплати ощасливити і себе, таку хорошу, і своїх вірних друзяків соліднішими окладами? А люди без належної меддопомоги нехай помирають?!По-третє, було в інтернаті до приходу С. Охотенко аж 17 високоудійних молодих корівок. До 120 літрів свіжого цілющого молочка надходило від них до столу підопічним щоденно. Ставши в.о. директора, вона заготовила для тих корівок за рахунок бюджетних коштів на десятки тисяч гривень сіна. А потім... Дала команду з дозволу департаменту порізати тих корівок. Мовляв, збиткові. За попереднього керівництва були незбиткові, а тут раптом стали збитковими. То для чого ж тоді, питається, було викидати на вітер оті десятки тисяч бюджетних коштів на заготівлю сіна?По-четверте, якось висловила свою незгоду з діями нового керівництва інтернату і одна з підопічних, а саме Ірина Цвіт. І її тут же, без обов'язкового, згідно з законом, судового рішення, силоміць запроторили до Житомирської психлікарні. І лише після мого запиту головному лікарю цього закладу, чому він без рішення суду прийняв І. Цвіт, той дав наказ негайно відправити її назад до Радомишльського інтернату.По-п'яте, а чому С. Охотенко не так давно не пропустила на територію інтернату депутата облради В. Вітусевича, котрий за рішенням своєї фракції закріплений за Радомишльським районом? С. Охотенко виправдовується, що, мовляв, не було її тоді в інтернаті, знаходилася в Житомирі. Але ж є мобільний телефон і її заступниця могла б негайно зв'язатися зі своєю шефинею і вирішити це питання. Лукавить С. Охотенко. Бо ой як не хотіла, аби депутат побачив те, що не повинен був побачити. Депутат Вітусевич змушений був викликати поліцію. І таки побачив те, що вона хотіла приховати. Зайшов В. Вітусевич на кухню, там доварювалася страва, а поряд на столі - великий сирий кусень м'яса вагою зо три кілограми. Для кого він? Мабуть-таки, не для підопічних інтернату, а для іншої кухні? Як же виправдовувалася з цього приводу С. Охотенко? Мовляв, завскладом помилилася і виділила м'яса на кухню більше, ніж необхідно згідно з нормами. Хотілося б бачити таких завскладами, котрі так помиляються на шкоду собі... Не допустила С. Охотенко на територію для ознайомлення з умовами перебування тут і народних депутатів України Ю. Павленка і Є. Добряка. Добре, що вони ще молоді і змогли проникнути туди, перелізши через тин.Список ось таких і подібних їм "грандіозних досягнень" С. Охотенко на новому посту треба продовжувати? Можна було б ще розповісти й про те, як вона змушувала мало не під загрозою звільнення весь персонал інтернату обов'язково здавати по 250 гривень на святкування Нового року і Дня інвалідів при мізерних зарплатах працівників. І святкувати обов'язково в ресторані її близької родички. І про те, що у всіх непоступливих підопічних забирають мобільні телефони, аби вони не скаржилися. І про те, як вона змусила всіх відкрити банківські картки лише в місцевому відділенні "ПриватБанку", де, кажуть, є друзі сім'ї Охотенків. І т.д. і т.п...

Чи цікавилися усім цим перевіряючі? А, за словами С. Охотенко, таких перевірок було за 20. І всі вони, мовляв, нічого не виявили. Погано перевіряли, бо мені з інтернату не раз телефонували окремі підопічні і говорили, що нерідко після отих перевірок перевіряючі виходили з інтернату після щедрої трапези, та ще й, не виключено, зі спиртним, помітно хитаючись. До речі, у складі тих комісій не було жодного депутата облради. Про це говорили на своєму засіданні депутати профільної комісії облради. Одні чиновники профільного департаменту та облради.

Чи не правда, відчувався в діях новоспеченого в.о. директора інтернату почерк колишнього майора міліції? Сказала треба - і крапка! І годі скаржитися. Інакше знову поголять та ще й посадять в оту злощасну клітку-кошару.

До речі, жоден з депутатів - членів конкурсної комісії не підтримав кандидатуру С. Охотенко під час голосування на цей пост. Не підтримали її й під час першого голосування щодо винесення її кандидатури на розгляд сесії облради і члени профільної постійної комісії. Не підтримали, бо я навів депутатам оті всі вищезгадані зовсім невтішні факти щодо цієї вельми сумнівної особи. Але і там, на комісії, відбулося те ж саме, що й на згаданій сесії. З тими членами профільної комісії, що не підтримали С. Охотенко після першого голосування, можновладці провели відповідну "роз'яснювальну" бесіду. І вже по завершенні засідання комісії підкилимно, потаємно, я б сказав, по-злодійськи, бо без участі представників громадськості, таки знайшли відсутнього "Іудушку Головльова". І таки протиснули на сесію дане питання. А що було робити отому "Іудушці"? Адже міг втратити такий бажаний для нього пост головного лікаря однієї з райлікарень. От і змушений був проголосувати...

Нещасні депутати. Невже ви думаєте, що нинішні житомирські можновладці будуть вічно при владі? Куди ж ви з ними тікатимете, як колишні затяті регіонали, коли на Житомирщину прийде нова влада? Та й перед Богом доведеться відповідати за такий страшний гріх. І коли вже ви нарешті наїстеся, окаянні?

Нижче публікуємо списки тих депутатів, хто так охоче "ліг" під владу і, всупереч жахливим вищенаведеним фактам, таки проголосував за те, аби затвердити С. Охотенко на посаду директора Радомишльського психоневрологічного інтернату. А також тих, хто проявив справжню громадянську позицію і не віддав за це ні свого голосу, ні власної совісті.

Аналізуємо по фракціях. Отже, фракція "Блок Петра Порошенка". За обрання С. Охотенко директором інтернату проголосували О. М. Дзюбенко, М. П. Зозуля, О. В. Казюк, С. А. Нусбаум, А. А. Павленко, О. Д. Павлушенко, Р. В. Павлюк, А. О. Подік, А. О. Руденький, І. І. Сабадаш, Г. Ф. Сташенко, В. В. Ширма.

Фракція ВО "Батьківщина". Практично майже всі депутати, окрім радомишлянина М. С. Григоровича та В. Т. Заруцького з Чуднівщини, не підтримали С. Охотенко.

Фракція ПП "Опозиційний блок". Не підтримали Р. М. Гула, А. В. Мелашенко, В. М. Самчук. Ну а хто ж з опозиціонерів так охоче "ліг" під владу? Це М. М. Луцюк, В. В. Нагорняк, Н. І. Рибак, О. П. Чорноморець. Ось тобі й опозиція!

Фракція "Радикальної партії Олега Ляшка". Ще одні опозиціонери теж усі дружно "лягли" під владу. Це С. М. Крамаренко, І. В. Романський, І. А. Смичок, П. П. Чернявський, О. М. Яковчук.

Фракція ПП "Об'єднання Самопоміч". Окрім О. З. Маланюка, тут теж всі "лягли" під владу. Це О. В. Галагуза, В. С. Ейсмонт, Є. В. Жабокрицький, О. М. Пасічник, О. Г. Шавлович.

Не стала винятком і фракція "Народної партії". Тут теж всі поголовно проголосували "за". Це В. К. Ковальчук, В. П. Перегуда, М. М. Рудченко. Таку ж позицію, незважаючи на вищенаведені не вельми втішні факти щодо С. Охотенко, зайняла і фракція ВО "Свобода". А саме депутати Ю. І. Бовсуновський, М. О. Вілівчук, С. В. Кізін, Т. Д. Собко, В. Г. Янчук.

Ну й нарешті теж дружненько "лягли" під владу і депутати з фракції "УКРОПу" Н. В. Кокітко, В. А. Науменко, О. В. Пінський.

Ну що ж, шановні виборці, дивіться, кого ви обирали, і думайте, чи варто вам голосувати за таких народних обранців на наступних виборах.

А до вас, шановні панове Президенте, Генпрокуроре, голово Національної Спілки журналістів України і Уповноважена ВР з прав людини, одне-єдине велике прохання: дайте доручення, будь ласка, аби досудове розслідування по даній справі було проведено об'єктивно, згідно з законом. І обов'язково по двох статтях КК України: "Перешкоджання професійній журналістській діяльності" і "Незаконне позбавлення воліьнедієздатної особи і незаконний примус її до праці".Ми ще повернемося до цієї теми.

З повагою і вдячністю

Володимир ЯЦКЕВИЧ, помічник-консультант народного депутата України В. Развадовського, заслужений журналіст України, шеф-редакторнайтиражнішої житомирської облгазети "Эхо" ("Відлуння")».

 

Колонка є видом матеріалу, який відображає точку зору автора. Точка зору редакції «ЭХО» може не збігатися з точкою зору «Радомишль-інфо». Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Популярні новини міста