Понеділок, вересня 24, 2018
   
Text Size

РАДОМИШЛЬЩИНА, ЛИСТОПАД 1943-го. " ДОВГИЙ ЧАС ІСТОРИКИ СОРОМ’ЯЗЛИВО ЗАМОВЧУВАЛИ ПРАВДУ" – КАЖЕ НАШ ЗЕМЛЯК, ЖУРНАЛІСТ ВОЛОДИМИР ШУНЕВИЧ

Володимир ШУНЕВИЧ - журналіст газети

“Факти і коментарі”, лауреат премії “Золоте перо”

Втрата

БЕРЕГИНЯ ПАМ’ЯТІ НАШОЇ

Після тяжкої хвороби померла Тамара Єфремівна Рульова – вчителька-пенсіонерка з села Велика Рача Радомишльського району. З 60-х років минулого століття вона була відома читачам районної газети «Зоря Полісся» та обласних видань як активний пошуковець, автор цікавих статей про історію нашого краю періоду Великої Вітчизняної війни, зокрема такої трагічної і героїчної його сторінки, як тривалі важкі бої за визволення Житомирщини від гітлерівців.

Битва, яку можна порівняти з Курською

Довгий час історики сором’язливо замовчували правду про ту битву, яку за масштабами задіяних у ній радянських і німецьких військ, страшних втрат з обох боків можна порівняти з Курською. Лише окремі письменники і полководці не боялися писати відверту правду. Чого варті лише дві фрази учасника тих подій Юрія Бондарєва -- людини мужньої в ті дні офіцера протитанкової артилерії – у його романах: «Коли ми драпали під Житомиром…» і «Німецькі танки перетворили нашу батарею в місиво…»

Мій батько згадував, що після війни всі поля біля Потіївки і навколишніх сіл були всіяні розбитими німецькими і радянськими танками. З баків, що уціліли, люди зціджували солярку і бензин, бо в ті часи було сутужно з гасом.

В листопаді 1943 року, незабаром після визволення Києва і Житомира, користуючись негодою і туманами, розлючений Гітлер зумів тихцем зібрати у районі Бердичева потужний броньований кулак із з’єднань, які прибули сюди навіть з північної Африки. Танки із дивізій СС «Вікінг», «Адольф Гітлер», «Мертва голова» несподівано вдарили так, що радянські війська були змушені залишити Житомир, Коростень і з боями відступили до Радомишля -- Ставища, де 40 днів тримали оборону. Знову виникла загроза втрати столиці України.

Як розповідав мені колишній охоронець командуючого Першим Українським фронтом генерала армії Миколи Ватутіна полковник у відставці Муса Гайсин, дізнавшись про це, Верховний Головнокомандуючий Йосип Сталін так перелякався і розлютився, що порвав уже підписані укази про присвоєння за визволення Києва Ватутіну звань Героя Радянського Союзу і маршала Радянського Союзу, наказав терміново вилетіти під Київ, вжити заходів, у разі потреби прийняти командування фронтом генерала Костянтина Рокосовського. Ватутіну ж після здачі Житомира і Радомишля було соромно повертатися зі штабом фронту до Києва, і він отаборився на якийсь час у Бучі, потім у Ніжиловичах Макарівського району. Рокосовський прилетів, вивчив стан справ і доповів вождю, що Ватутін робить усе правильно. Однак звання Героя Ватутін одержав аж через двадцять років, посмертно.

А ситуація, що склалася у нашому краї в ці дні 74 роки тому, була справді критичною. Залишивши Житомир та інші міста, знекровлені ще боями за лівобережну Україну і при форсуванні Дніпра, радянські війська на початку закріпилися було на рубежі Овруч – Чоповичі – Потіївка – Заньки – Раковичі – Ставище. Під Раковичами і Ставищем наші воїни змогли зупинити гітлерівську танкову армаду. Згадаймо подвиги героїв Рубежа мужності: на підступах до станції Чоповичі кілька раз горів танк Т-34 лейтенанта Володимира Вайсера. Командир вискакував з башти і гасив полум»я бушлатом. Потім повертався до перископа і продовжував бій, доки новий ворожий снаряд, який влучив у нерухому тридцятьчетвірку, не обірвав його життя. Під Заньками, на малинську напрямі, радянська оборона була така ріденька, що один екіпаж Т-34 молодшого лейтенанта Василя Єрмолаєва був змушений прийняти бій з сімома ворожими броньованими потворами. Завдяки майстерності механіка-водія Андрія Тимофєєва Єрмолаєв протягом ночі і ранку зумів підбити шість із них підбити – чотири середніх танки і два важких «тигри». Третьому «тигрові» вдалося підпалити тридцятьчетвірку. А у наших бронебійні снаряди скінчилися! І тоді Ємолаєв і Тимофєєв зупинили ворога вогненним тараном.

Під Раковичами з боку Радомишля ворожі танки рвалися до траси Житомир – Київ. Радянські артилеристи вели по них вогонь і теж гинули. В один з таких моментів на місце навідника став офіцер штабу старший лейтенант Іван Туркенич – колишній командир Краснодонської підпільної комсомольської організації «Молода гвардія». Сам заряджав, сам наводив і стріляв. І три ворожих танки спалахнули. Решта ворогів продовжувати наступ не наважилися.

В полі під Ходорами страшний бій артилеристів з ворогом дав одразу п»ять Героїв Радянського Союзу. Наші гармаші знищили тут 18 німецьких танків. І лишилися живими. Подібних випадків непохитності і героїзму було безліч.

В розірваному снарядом сошнику пташки навесні в’ють гнізда

Оговтавшись від втрат, ворог вирішив прориватися на Малин – Іршу через Велику Рачу – Межирічку. Тут у нашій обороні теж була діра, військ не вистачало. Тоді командуючий 60-ю армією генерал Іван Черняховський терміново, протягом ночі, перекинув сюди два винищувально-протитанкових артилерійських полки з-під Фастова. Вранці до наших воїнів, які встановили гармати у полі одразу за городами жителів Великої Рачі, прийшов старий чоловік, учасник ще японської і першої світової: «Синочки, гітлери стрілятимуть по вас, а влучатимуть і попалять наші хати. Зима ж на носі…»

Артилеристи послухали діда і перекотили гармати далеко вперед, в чисте поле. На тому полі майже всі вони й лишилися. Однак ворога далі не пустили. Про цей подвиг у полях під Великою Рачею і Межирічкою нагадують дві великі братські могили. А між двома людськими городами із землі стирчить іржава сталева труба з розірваним кінцем, на якому, немов у квітці, щовесни в»ють гніздо пташки. Це – частина перебитого снарядом сошника від гармати. Його закопали місцеві жителі, щоб позначити межу. У наші дні сошник намагалися вкрасти металісти, однак не змогли витягти, бо він закопаний у землю широкою сталевою лапою. Нині злодії від політики намагаються викорінити і здати на брухт нашу історію.

Великорацько-межиріцьку сторінку великої битви мені відкрила кілька років тому саме Тамара Рульова, яка народилася і прожила все життя у цій місцевості, де працювала у школах старшою піонервожатою, потім вчителькою.

Майже весь вільний час віддавала пошуковій роботі. Разом з своїми учнями Тамара Єфремівна організувала в Межиріцькій школі музей бойової слави, шукала і знаходила останки наших непохованих бійців, останнім прихистком яких стали вирви від снарядів та окопи, шукала і знаходила їхніх родичів, однополчан, листувалася з ними. Люди з усіх куточків Радянського Союзу приїздили на рідні могили, плакали і дякували Тамарі Єфремівні та іншим сільчанам за те, що не дали їхнім близьким залишитися у безвісті.

На жаль, місцева влада, швидше всього через незнання, свого часу не подбала про гідне увічнення подвигу артилеристів. Номерів цих двох артполків немає на меморіальній плиті на честь частин, які визволяли Радомишльський район. Тамара Єфремівна ж стала автором ідеї встановлення краї дороги , де відбувся той бій, або в центрі села, чи навіть у Радомишлі пам’ятника-гармати.

Цей задум підтримав інший відомий у районі пошуковець – працівник районного народного краєзнавчого музею Володимир Науменко. Я дав йому телефон колишнього міністра оборони України генерала армії Володимира Шкідченка – нашого уславленого земляка-героя генерал-лейтенанта Петра Шкідченка – фронтовика, загиблого в Афганістані. Володимир Петрович допоміг радомишлянам придбати у військовиків у місті Шостка дві списані гармати. З Чернігівщини їх треба було везти через увесь Київ.

Тієї осені року у столиці вирував Майдан. На в’їзді-виїзді з міста чергували посилені наряди міліції і різної масті активісти, які могли здійняти ґвалт, ніби злочинна влада завозить у місто артилерію проти мирних протестувальників. І, хоч гармати везли критою брезентом великою автофурою, Науменкові і водієві довелося понервувати, доки минули всі блокпости.

Дізнавшись, що гармати вже у Радомишлі, Тамара Єфремівна була щаслива. «Оце, -- казала мені, -- побачила б їх на постаменті – і вмерла б. Ні про що не мрію…» Її життя склалося нелегко. Жила по суті, самотиною. В останні роки її мучили зламана нога з кісткою, що не зрослася, діабет. Майже вся жалюгідна пенсія йшла на ліки. Інколи їй допомагали грішми колишні учні, головний редактор «Эхо» Володимр Яцкевич, друзі. За пару тижнів до смерті, вже лежачи у лікарні, старенька просила допомогти придбати для неї хоча б з гуманітарки теплу зимову куртку. Слабка здоров’ям, але сильна духом, вона сподівалася, що подолає хворобу.

Заповіт старої вчительки

Тамара Рульова дуже переживала, коли із згаданими гарматами почалася бюрократична веремія. Начальник районного відділу культури Сергій Мазуркевич і голова районної ради ветеранів Валерій Жлуктенко намічали одну з гармат встановити у Радомишлі на меморіалі Слави. Другу – ближче до місця того бою. Хай би, казав Сергій Юзефович, дітки крутили коліщата і знали нашу історію.

Науменко вже було й бетонний фундамент на меморіалі залив. Та знайшовся чолов’яга з юридичною освітою, якого свого часу вигнали з органів міліції і посадили за те, що реєстрував крадені автомобілі. «Законник» заявив, що будівництво на меморіалі протиправне, навіть міліцію викликав. І тодішній мер міста Олександр Ткачук, загалом людина мудра, діловита і толерантна до нашої героїчної історії, цього разу, хай мене вибачить, м’яко кажучи, виявив слабкодухість. Відбувся фразою: давайте, мовляв, переживемо вибори.

На хвилі Майдану очільником району став добродій, для якого усе, що пов’язане зі словом «радянський», -- немов червона ганчірка для бугая. Єдине, що спромігся зробити для міста – зруйнував пам’ятник Леніну.

Наші ж гармати продовжували вкриватися пилом на задньому подвір»ї районного відділу культури, доки інший, нормальний, чиновник – сільський голова Раковичів Олександр Марчук, -- теж активний пошуковець, який щовесни ховає в центрі села знайдених на місцях боїв нових і нових загиблих героїв Рубежа мужності, не забрав гармати до себе і встановив їх біля створеного ним сільського музею. «Оце справжній мужик, справжній офіцер!» – казала про Марчука стара вчителька Рульова, маючи на увазі те, що він колись служив у міліції. Однак збиткувалася, що її мрія побачити гармати на належному їм місці так і не збулася.

Дуже хочеться сподіватися, що новий мер – голова Радомишльської територіальної громади Володимир Тетерський – теж людина високих ділових якостей, теж офіцер, колишній бойовий льотчик-винищувач і шанувальник героїчної історії народу, вчинить по-офіцерському, грюкне кулаком по столу, виконає заповіт-мрію померлої вчительки і поверне одну з гармат на належне їй місце на меморіалі Слави в райцентрі. Це потрібно не мертвим.

Громадськість району, педагоги й односельці Тамари Єфремівни Рульової вдячні настоятелю Великорацької церкви отцю Андрію Співаку і голові сільради Михайлу Гаврутенку за те, що взяли на себе усі клопоти з поховання самотньої жінки, справжньої патріотки. Світла їй пам’ять.

Радомишльський район

Фото автора:

Сусід Тамари Єфремівни: « В цьому перебитому снарядом сошнику від гармати щовесни пташки в’ють гнізда…» Осінь 2013 року

- Тамара Рульова розшукала родичів багатьох воїнів, похованих на полях під Великою Рачею і Межирічкою

Погода

Погода в Радомишлі » Україна

Підписатись

Введіть ваш email:

Авторизація

Реклама

У РАДОМИШЛІ ПРИВАТНИЙ ПІДПРИЄМЕЦЬ СПРАВНО ОТРИМУЄ ГРОШІ З СОТЕНЬ ВЛАСНИКІВ КВАРТИР, А РЕМОНТ ДАХУ, ЧИ МЕРЕЖ ПРОПОНУЄ РОБИТИ ЗА ЇХ ВЛАСНІ, ЧИ МІСЬКРАДІВСЬКІ КОШТИ

На черговій сесії Радомишльської міської ради депутат Володимир Капранчук оприлюднив депутатське звернення до міського голови Володимира Тетерського у якому йдеться про неналежне обслуговування міського житлового фонду:

Радомишльському

міському голові

В.Тетерському

Депутатське звернення

« До мене у громадську депутатську приймальню звернулася мешканка вулиці Незалежності, буд.№2, кв.40, Матківська Ірина Володимирівна – мати двох неповнолітніх дітей.

Заявниця стверджує, що починаючи з 2014 року вона подала декілька заяв керівнику приватного підприємства «Житлоремсервіс-9» О.Розпутенку з приводу течі даху. Окрім того з цього приводу багато разів також зверталася до нього усно. Однак у порушення Закону України «Про звернення громадян» власник приватного підприємства, що здійснює надання послуг по обслуговуванню міського житлового фонду, проігнорував їх та Закон, не надавши заявниці жодної письмової відповіді.

Замість проведення малозатратного поточного ремонту даху шляхом ізолювання бітумною масою окремих локальних тріщин у багатошаровому руберойдному покритті даху за командою цього керівника його працівники виставили під місцями течі у технічному приміщенні горища будинку ємкості для збору води. Під час розтавання дахового снігу, чи дощів, посудини переповнюються і вода тече у квартиру заявниці, у кімнату через люстру, через панелі просочується до дитячої кімнати малолітніх дітей, викликає сирість і цвіль.

Такими діями власник підприємства створив нестерпні санітарні умови власнику квартири, який справно сплачує на його рахунки квартирну плату. А також порушив нормативні вимоги рішення виконавчого комітету Радомишльської міської ради №31 від 24.02.2009р, якими визначений Перелік витрат, що входять до квартирної плати на утримання будинків. Зазначеним вище Переліком передбачена послуга поточного ремонту даху.

Отже Радомишльська міська рада, як організатор конкурсу по визначенню підприємства з надання послуг у сфері житлового господарства, яка надала своїм рішенням право його здійснювати приватному підприємству «Житлоремсервіс» повинна не тільки вести контроль за якісним і належним виконання послуг і дотриманням рішень виконкому, а й нести пряму відповідальність за стан обслуговування.

Заявники В. Шевченко з вулиці В.Інтернаціоналістів, Н. Журахівська, І. Глушакова з вулиці Незалежності та багато інших стверджують, що власник зазначеного приватного підприємства взяв за правило відмовлятися від поточного ремонту водо-каналізаційних мереж, дахів у будинках балансоутримувачем яких є Радомишльська міська рада, посилаючись щоразу на необхідність проведення капітального їх ремонту за кошти ради.

Такі одноосібні рішення виконавця послуг без попереднього огляду міського житлового фонду фаховою комісією, створеною балансоутримувачем-міською радою, є очевидним самоуправством, ширмою для використання отриманих коштів від власників квартир в особистих цілях, а не на проведення поточних ремонтів, визначених вищенаведеним Переліком виконавчого комітету ради.

Звертаю також Вашу увагу, що у більшості відповідей на скарги громадян, які готують працівники профільного відділу міськради, службовці чомусь стають на бік власника підприємства. Замість вивчення ситуативних моментів по поточному ремонту мереж, чи дахів безпосередньо на місці, вони так само, як і власник «Житлоремсервіс-9», стверджують, що необхідно проводити капітальні ремонти, кошти на які у міської ради відсутні. Такими діями не тільки завдається шкода авторитету самоврядного органу, а й «відбілюється» та виправдовується бездіяльність виконавця послуг у проведенні поточних ремонтів.

З огляду на зазначене, керуючись Законом України «Про статус депутатів місцевих рад», інтересами мешканців громади п р о ш у розглянути звернення гр. І.Матківської, провести перевірку умов проживання заявниці, технічний стан даху, документальне провадження розгляду її скарг.

А також надати мені та заявниці відповідь в установлений чинним законодавством терміни та повідомити про вжиті заходи щодо спонукання виконавця послуг до виконання рішень виконавчого комітету та ради щодо якісного та своєчасного надання послуг по проведенню поточного ремонту житлового фонду.

Додаток:- копії двох звернень заявниціу 2015 та 2014 роках,

- фотографія «протипаводкового» ремонту даху "

Зауважимо, що право надавача послуг міська рада надала приватній особі, яка є власником підприємства, своїм рішенням. Проте виконавець  послуг справно отримує квартплату  від власників квартир за надані послуги, не забуває регулярно підвищувати тарифи на послуги, стягує з усіх громадян, хто допустив борг, кошти через суд з врахуванням судових витрат, а поточні ремонти тим часом робити відмовляється.

Віктор Шевченко, який мешкає по вулиці В.Інтернаціоналістів, розповідає, як замість заміни 30-40 сантиметрів стальної труби на стояку подачі питної води у квартири мешканців під'їзду, яксь невідома особа стала збирати по 700 грн з кожного на капітальний ремонт, тобто, повну заміну трубопроводу. Зауважимо, що фахові представники балансоутримувача будинків, якою є міська рада, сном духом не знали про прийняте рішення надавача послуг, комісійно не обстежували мережі, не складали будь-яких висновків щодо її стану. Здирство з людей тепер стало правилом у багатьох галузях.

На сесії попросила слова та також виступила мешканка будинку №2 по вулиці Незалежності, колишня вчителька, пенсіонерка. З болем у серці ця інтелігентна жінка розповідала про десятки безуспішних звернень до керівництва підприємства щодо антисанітарного стану її квартири, авральні роботи у помешканні та у технічному приміщенні даху будинку за власний кошт, коли дощова, чи снігова вода струмиться зі стелі у кімнати, про завдані їй щорічно великі збитки…

У житловому фонді міста понад тисячу квартир. Приватних власнииків фірм, бажаючих надавати послуги по обслуговуванню житлового фонду, нині хоч греблю гати. Адже, по -перше, це стабільний бізнес, що приносить немалі прибутки. По-друге, контроль за якістю цих послуг з боку держави практично відсутній. Перевірки теж. Прозорості про використання квартплати немає, адже надавач послуг не звітується перед мешканцям будинку про проведені обслуговувальні, ремонтні роботи, їх обсяги, вартість, ні усно на загальних зборах, ні письмово. Вся інформація і виробниича діяльність у тіні. Варто зауважити, що й самі власники житла, за винятком окремих активістів, мовчазно сплачуючи квартплату, тихо ремствують по кутках чомусь тільки на місцеву владу. А від надавача послуг, який з ними заключив прямий юридичний договір на обслуговування житла, мереж, прибудинкової території, не вимагають документальних звітів та інформації про виконання договірних зобов'язань.

Осторонь проблеми також стоять депутати міської ради, яких обирали мешканці житлових масивів, розраховуючи на депутатську підтримку і захист їх інтересів. Якщо одні народні обранці мовчать від власного незнання законів та шляхів впливу на вирішення проблеми то інші - від небажання псувати стосунки з власником фірми.

Ситуація у цій справі не тільки не проста, а й запущена, про що свідчать численні скарги містян. Варто було б питання обслуговування житла у місті доручити вивчити одній з депутатських комісій, а висновки разом зі звітом надавача послуг заслухати на сесії ради у присутності представників житлових масивів Радомишля. Організатор конкурсу з визначення суб'єктів надання послуг  має тримати виконання власних рішень на контролі. Шляхів і механізмів вистачає.

Ось так зреагували на прохання  І.Матківської відремонтувати дах. На горищі у технічному приміщенні робітники виконавця послуг розмістили пластикові ємкості.

 

© 2010-2015 "radomyshl.info"


Передрук матеріалів тільки з письмового дозволу адміністрації сайту на http://radomyshl.info/

Правила | Про нас | Реклама на сайті

Ви не маєте права копіювати, відтворювати, перевидавати, завантажувати, публікувати, транслювати, передавати, надавати в суспільне користування або іншим чином використоувати зміст сайту radomyshl.info. Використання змісту сайту radomyshl.info можливе лише попередньої письмової згоди з radomyshl.info.

Керівник проекту : Олексанр Сергійович
Головний редактор : Віктор Генадійович
E-mail сайту : radomyshl-city@ukr.net
Webmaster : admin@radomyshl.info

Слідкуйте за нами :