Шрифти

У цій статті «Радомишль-інфо» не раз буде звертати увагу на те, які клопоти можуть принести місту та його мешканцям окремі керівники та депутати міськради своїми рішеннями.

Провал та урок посеред зими.
На передноворічних вихідних днях у грудні трапився порив труб на теплогінній трасі міської школи №5. Без тепла залишилися приміщення навчального закладу та дисадку №1. На відміну від школи, куди зранку не прийшли учні, бо канікули, до дитсадку на ранок містяни привели майже півтори сотні дошкільнят. Добре, що у закладі їх зустріли з теплими грубками у кімнатах, які як не дивно, ще збереглися про всяк випадок, їх «палили» упродовж цілої ночі.
Рекогносцировка стану теперішнього міського теплогосподарства.
Нині внутрішньооб’єктні теплотраси, повна відповідальність за їх стан в усіх школах, дитсадках, лікарні «лежать» на плечах їх керівників. Тобто, усі директори установ, головлікарі замість організації начального, виховного, лікувально - профілактичного процесу мають займатися ще й сантехнічними справами. Так колись міськрада постановила.
То ж рано, чи пізно їм, згідно доданих обов’язків, таки доведеться латати посеред морозної ночі продірявлені труби, щоб не розморозити усю опалювальну систему закладу та не простудити дітей у класах та кімнатах, чи хворих у палатах.
Утім чи готові до цього керівники цих закладів?
А король то голий!
Не готові. Бо рідко у якій установі знайдеться спеціаліст, який би знався на теплотехніці, умів зшити швом трубу за допомогою електро чи газозварювального апарату, або ж зробити ревізію якоїсь водозапірної засувки та її установку. Немає ні матеріалів, ні технічних засобів для виконання такого роду робіт. Адже школа, чи дитсадок або лікарня - не ремонтна майстерня, у них цільове призначення зовсім інше. Надто мало шансів ліквідувати навіть маленьку локальну аварію.
Чому ж так сталося, що директора, який має згідно Статуту навчального закладу турбуватися лише учбово-виховним процесом, примусили стати сантехніком?
Як долали форс-мажорні обставини.
Звісно, що міг вдіяти у нашому випадку директор школи №5 Олександр Бугай, чи будь-хто на його місці, при відсутності технічних засобів та маючи у своєму розпорядженні надані йому міськрадою лише 1/2 окладу  слюсаря-сантехніка в штатному розписі установи? Шкільним глобусом дірки у трубі, звідки хлище гаряча вода, звісно не прикриєш - це знає кожен учень.
То ж на підмогу керівнику десантували головного спеціаліста з відділу житлово-комунального господарства міськради Володимира Іщенка. Такий дует зранку наступного дня, залучивши звідусіль технічні засоби, спеціалістів та, вишукавши підручні ремонтні матеріали, зумів створити якусь симбіозну бригаду і о 23-й вечора таки подати тепло у корпуси школи та дитсадку. Можна перепочити. А чи надовго? Цього ніхто не знає – попереду, щонайменше, три довгих зимових місяці. Невідомо також коли і яка міська установа опиниться у подібній ситуації.
Як було раніше у комунальному господарстві міста ?
Все було організовано просто й продумано. З 1993 року стало функціонувати новоутворене міське комунальне підприємство «Тепломережа» під керівництвом його директора Анатолія Бондарчука, який ніс відповідальність за всі зовнішні теплові мережі у комунальних закладах та установах міста. Штати підприємства викохували селекційно упродовж 16 років поспіль, відсіюючи всіх випадкових працівників - тих хто не вмів, або не хотів працювати, чи заглядав до чарки. На той час керівники міських закладів відповідали за стан теплопроводів, батарей лише у підпорядкованих їм приміщеннях. А «Тепломережа», маючи у своєму розпорядженні фахівців, інженерів, електронників, контролювала стан усіх теплотрас, обладнання, планувала та проводила технічні огляди, поточні та капітальні ремонти. І головне - знала реальну картину стану свого господарства. Словом, у міськомі теплогосподарстві кожен робив свою справу.
Але прийшов чорний день 2009 року, коли усі 32 працівники «тепломережі» на чолі зі своїм директором гуртом пішли на біржу у якості безробітних. Такою була уява про майбутнє тодішнього керманича міста, який перед тим довів до стану банкрутства відоме підприємство «Червона рута» залишивши без роботи майже 300 працівників. Та й тодішні депутати мовчки курили в стороні, дистанціюючись подалі від задуманого дерибану, але руки все - таки підняли, проголосували за ліквідацію «Тепломережі». Це була найбільшою загадкою. Чому ж так сталося?
Звідкіля «ростуть» ноги?
Чому ж так трапилося, що директорів, які мають згідно Статуту навчального закладу займатися учбово-виховним процесом, примусили стати сантехніками та обслуговувати тепломережі?
Першою ластівкою дерибану стала ліквідація міського комунального ритуального підприємства «Пам'ять», директором якого був Володимир Науменко. Відтоді у місті в ціновій політиці, усій організації ритуального процесу, який опинився у приватних руках випадкових людей, безлад. Немає кому нині організувати церемоніальний справу у відповідності для місцевих традицій і, навіть іноді без клопотів винести труну, чи виголосити прощальну промову. Знову ж таки депутати тоді не хотіли бачити, чи не помітили задумів.
Другою - навмисного доведення до банкрутства та ліквідація міського комунального підприємства, яке тоді містяни називали будинкоуправлінням. Заздалегідь свідомо припинивши йому дотаційне фінансування.
І, нарешті, третьою, але найголовнішою у цьому ланцюжку - ліквідація «Тепломережі».
Усі ці події не мали б місця, якби не велася боротьба за перспективну територію у центрі міста, за комплекс приміщень, гаражів, складів, офісів. Бідою зазначених міських комунальних підприємств, що попали «під ніж» було їх місце дислокації. Заважали! Не зайве буде нагадати городянам, що власником усіх ліквідованих підприємств була міська громада. Утім, як відомо, святе місце порожнім не буває. Штучно оголену від попередніх господарів виробничу територію відразу зайняло новостворене приватне підприємство «Житлоремсервіс». Все пішло по задуманому плану. До речі, новоспеченці платять нині за земельну ділянку і увесь адміністративно-господарський комплекс всього 400 грн за квартал не маючи на руках договору його оренди.
Сумно, сумно аж за край.
Але сталося те, що сталося. Мережі після скоєного по суті залишилися упродовж 10  років  бездоглядними, їх стан не контролють  спеціалісти, які мають відповідний фах. Вони фізично зносилися. Їх підземельний стан не обстежують фахівці і нічиє око не помітить до того часу коли не вистрибне з підґрунтя гейзер гарячої води. Забули просту аксіому - директори шкіл, дитсадків, головлікарі не повинні займатися такими справами. Їх обов’язок - вчити, виховувати, лікувати. А нав’язаний симбіоз гуманітарія і технаря ні до чого доброго, як ми вже переконалися, не призводить. 
Що робити?
Без сумніву, що теперішньому керівництву міськради нині не позаздриш. Потрібно шукати організаційні та технічні виходи із спадку, що дістався. Запобігати ризикам. Добре, що цього разу температура коливалася у рамках всього декількох мінусових поділок градусника. А якщо така аварія трапиться при мінус 25, коли відлік замерзання тепломереж, опалювальних батарей, навіть у приміщеннях, піде на години? Тоді «дикими» бригадами не зарадиш.

Варто зазначити один плюс на якому, теплове господарство сьогодні тримається. Перед ліквідацією «Тепломережі» підприємство встигло власними силами замінити у більшості, але не у всіх міських установах на теплотрасах металеві труби на поліуретанові, які не піддаються корозії, але усе-таки зношуються та засмічуються.
Якщо завдяки установці автономних газових котлів у кожній міській квартирі усі без винятку тепломережі та квартальні котельні, що подавали тепло у багатоповерхові житлові будинки ліквідовані ще у 2004 році, то у комунальних установах вони ще будуть діяти протягом тривалого часу.
Саме тому обставини таки змушують задатися давно вже визрілим питанням на кшталт: «А скільки ще витримають мережі?..»

Володимир Капранчукдепутат міськради, журналіст

 

Популярні новини міста