Шрифти

У цей  день 20 червня початок пленарного засідання сесії міськради  не пророчив нічого непередбаченого. Все йшло по плану до того часу допоки у сесійну залу не увійшов городянин Віктор Топольницький - людина відома у місті багатьма судовими позовами до міського голови. У цій установі з деяких пір лише при згадці прізвища цього добродія відразу  у багатьох посадовців перекошується обличчя. Наразі у місті ходять чутки, що В.Топольницький подав знову десяток судових позовів щодо, за його словами, порушень чинного законодавства керівництвом міськради. Деякі  з них він вже виграв. Наприклад нещодавно суд визнав, що відмова у наданні інформації на інформаційний запит В.Топольницького є не що інше, як порушення чинного законодавства. Суд зобов’язав очільників   міста надати заявнику копії прийнятих рішень міською радою, яких він домагався. Тобто містянин має власну громадянську позицію, цікавиться рішеннями органу місцевого самоврядування і намагається впливати на їх проекти ще до їх прийняття настільки, наскільки йому дозволяють закони. Отже поява одіозного  відвідувача  на сесії на думку багатьох була небезпечним прецедентом, який потім може перетворитися у черговий судовий позов, чи заяву до районної прокуратури.
Його присутність примусила  депутатів миттєво згадати про регламент міської ради. Однак регламент виписаний у дусі Закону. Він передбачує, що всі сесії міської ради, як правило, відкриті і гласні. Тобто доступні і кожен городянин має право прийти та послухати, як депутати - його  обранці  вирішують життєважливі для рідного  міста і його мешканців справи. Одним словом зачіпок  у регламенті щоб видворити В.Топольницького  з сесійної зали  не знайшлося. Тоді вирішили йти іншим шляхом  і внести поправки у регламент. Задля цього, навіть, перерву у засіданні зробили. Після перерви прийняли рішення і внесли поправки, у яких передбачили попередню реєстрацію бажаючих прийти на сесію у рідню міськраду, пояснення причини відвідин сесії, наявність паспорту і т.п. Тобто декому дозволять, а декому буде зась.  Проте не зрозуміло навіщо  ось так поспіхом було город городити. Прийняте рішення було юридично безсиле. Адже воно набирає сили лише після його оприлюднення.
Наразі  оригіналу рішення сесії ще ніхто не бачив.  Але вже й так відомо, що його опротестує прокуратура. Порушень при його прийнятті хоч греблю гати. Проект рішення не був оприлюднений зазделегідь,  як того вимагає закон, не обговорювався у профільній депутатській комісії  перед сесією і не має її висновку, не був включений на початку роботи сесії у порядок денний, бо не існував, як такий. Словом переполох від В.Топольницького спричинив  черговий ряд  порушень. Однак свого добилися. Небажаний гість сесійний зал покинув, керівництво заспокоїлося і сесію довели до кінця.
Диктат  у місті невеличкої купки людей  аж ніяк не повинен трансформуватися у політичний диктат і загрозу для громадян у реалізації своїх демократичних прав. Ми розуміємо, що боязливість окремих  депутатів і чиновників міської ради,  перед  В.Топольницьким  – це їх особиста справа. Бояться не його, а деталізованих  перевірок прискіпливого шукача правди, яким сьогодні  імпровізується В.Топольницький,  що можуть пролити світло на багато кулуарно прийнятих сесійних рішень. Значна частина теперішніх депутатів є бізнесмени. Царина у власному бізнесі, де свої власні правила, не  може перетворитися на  царювання у  мініпарламенті міської громади. Попавши у його стіни тут вже потрібно діяти обережно і з глуздом, опираючись на закони.  Однак межу поєднання бізнесової діяльності з моменту приходу  у депутатський корпус   з  депутатською діяльністю не кожному дано  розрізнити.
Можливість вільно прийти і бути присутнім на сесії міської ради у городян була штучно обмежена давно ще у 2006 році. Коли попередник діючого міського голови,  спорудив у сесійному залі круглий  мегастіл, за яким мали можливість возсідати, споглядаючи  один одного, тільки депутати. Зменшивши таким чином число місць у залі на 70%, гостям відвели у порозі всього з півдесятка місць. Нинішні очільники  депутатський «столовий» комфорт залишили, спромігшись викинути отой мегастіл, а натомість втягнути нові дрібніші прямокутні столи. Словом, щоб не кортіло пересічному містянину ходити на сесії. Менше ходять- менше знають, менше говорять.
У цій історії дивує  ще й таке. Серед депутатського загалу, який у пориві боротьби з пересічним городянином В. Тпольницьким, об”єднав усіх бютівців з регіоналами і комуністами, були лише одиниці тих, хто осуджував цю антидемократичну візню. На жаль  при голосуванні до лав закостенілих ортодоксів, які продовжують жити минувшиною і не бажають ніяких змін, примкнули й депутати молодої генерації, які ще вчора позиціонували себе демократами.  А це вже синдром небезпечний.
Любомир Гузар нещодавно у своїй статті «Велика країна малих людей» дає відповідь  на багато питань якими ми щоденно переймаємося. З ним важко не погодитися: «Чому це так? Причина, думаю, у тому, що сьогодні в Україні надто багато "малих людей", тобто тих, хто думає тільки про себе, хто не бачить дальше від свого носа, хто думає одне, говорить інше, а робить ще інше, хто не шанує ближнього»
Можливо комусь видасться на перший погляд, що  не така вже варта уваги подія сталася під час останньої сесії, і не така вже й велика шишка отой маленький українець-радомишлянин В. Топольницький. Утім це далеко не так. На його місці завтра може опинитися будь-хто з радомишлян,  бо депутати, які воліють робити, що заманеться, гуртом покажуть йому на двері.
Можливо треба також іноді задумуватися над провісними словами російського письменника О.Солженіцина,  які він написав напередодні розвалу великого Союзу, що: « Среди всех возможных свобод - на первое место все равно выйдет свобода бессовестности».

radomyshl-info

Популярні новини міста